Увійти/ Зареєструватися

Люті читання: в світі поменшає мертвих котиків. Гості вже знають як правильно наголошувати слово «вірші»

Останньої п'ятниці лютого місяця хтось радів першому подиху весни, а хтось активно готувався до Масляної й не хотів виходити з дому. Але житомирських поетів та креативних гостей Житомира млинцями не годуй – дозволь лише почитати вірші, поговорити про літературу та про те, що її творить.

Читали люто: по-перше, лютий; по-друге, «Люті читання» від мистецього фонду «АрТерапія».

Організатори хотіли заховати глибинний інтертекст, який мав привернув увагу гостей...

За словами ж самих гостей, вони легко ідентифікували на який фільм було зроблено покликаннячко, тому й прийшли подивитись який стосунок це все має до літератури. Думаю, прийшли й не пожалкували!

Тісне коло, яке зібралось у стінах житомирського кафе «Теретенія», спочатку нагадувало зібрання анонімних поетів-кавоманів. Певно, це через обмежений простір зали, у якій проходили читання. Згодом кожен зняв із себе ярмо анонімності і коло стало щільнішим, а ментальна атмосфера потеплішала.

У кожного гостя була можливість почитати свої тексти та оцінити тексти свого сусіда, поставити йому запитання і спровокувати товариство на дискусію.

Говорили не тільки про літературу: слухали історії про материнство та його переваги, вплив на творчість; були свідком сповіді інсайдера з «Житомирводоканалу».

Одним з досягнень заходу є те, що в нашому світі поменшає мертвих котиків, бо гості вже знають як правильно наголошувати слово «вірші».

А чи знаєте ви? Хе-хе..

Якою б всеохопною не була література та якими би різними не були поети в Житомирі (маю на увазі стилістику та вміння), усім вдалося зрозуміти одне одного. Хтось навіть сказав, що царицею заходу є українська мова, тому наступного разу прочитає свої вірші українською, коли перекладе їх з російської. Звичайно, це справа автора, ми можемо навіть зрозуміти чим це спричинено, але не варто доходити у мовних питаннях до крайнощів. Нехай тексти живуть окремо від цього і пишуться тією мовою, якою зручно. Бажано, аби це було з повагою до законів тієї мови.

Зрештою, якщо говорити про мову літератури конкретної країни, вас більше почують мовою, яка в ній переважає, має офіційний статус, тобто номінальна: Україна – українська. Що ж буде написано іншою мовою (наприклад, мовою сусідньої держави), за словами одного з моїх знайомих професорів, одразу приречене на вторинність...

Думаю, ці роздуми можна було би записати в окремому матеріалі, але вони спричинені цим заходом, тому перепрошую за колупання коцюбою в попелі провокації.

Слідкуйте за новинами від «АрТерапії» і приходьте наступного разу.

Мистецтво розкріпачує!

Фотографії від Катерини Мазко
ТегиТекст

Залишити коментар

Увійти за допомогою: