Увійти/ Зареєструватися

«Голівудський» дебют Юрія Іллєнка та Івана Драча: «Криниця для спраглих»

«Наївна ретроспектива»: що подивитися на цьому тижні.

 

Кіностудія імені О. Довженка

«Криниця для спраглих» 1965 рік

Режисер: Юрій Іллєнко

Сценарій: Іван Драч

Оператори: Юрій Іллєнко, Володимир Давидов

 

Сьогодні ми з нетерпінням чекаємо на кожну подію вітчизняного кінематографу. Іноді нам доводиться чекати довго і не кожного разу новини для нас є радісними, а буває, що ми дізнаємось, що гідні речі оминули увагу головних ЗМІ країни, не вийшли за межі таких фестивалів як «Молодість». Попри ці проблеми, ми починаємо серію ретроспективи вітчизняного кіно, де будемо знайомити вас з культовими картинами, рекомендувати та аналізувати деякі з них.

Спочатку візьмемо до уваги фільм Юрія Іллєнка «Криниця для спраглих», який за деякими прийомами є новаторським для свого часу, а це 1965, але про це пізніше. Перш за все, хочеться сказати, що цей фільм експериментальний, ні на що не схожий (хіба що на акти вивільнення підсвідомого). Можливо, він у дечому й складний для сприйняття, але чого ще можна було очікувати від оператора, відомого за свою незалежність на зйомках (знімав «Тіні забутих предків»), у ролі режисера, Юрія Іллєнка, та класика нашої літератури, який нещодавно відзначив свій 80-тилітній ювілей, Івана Драча, як сценариста картини? Сьогодні, цей фільм, безумовно, належав би до т. зв. арт-хаусу.

Хоч його важко дивитися непідготовленому глядачу, оскільки ми звикли бачити на екрані або стрімку зміну дії, або захопливі діалоги та історію, яка змісить нас співпереживати. Тут ми бачимо повний відхід від канону «масового» кінематографу, що навіть при державному фінансуванні є сміливим кроком, оскільки така витратна морально і матеріально праця мусить бути близькою до глядача, аби «відбити» себе. Двісті тридцять тисяч радянських рублів так і не були «відбиті»...

Зараз це вже не є важливим, бо ми маємо фільм, який може гідно презентувати наш кінематограф. Думаю, сьогодні він би теж не заробив би тих грошей, бо ситуація з глядачем не особливо змінилась. Деякі новаторські прийоми стрічки можна помітити лише за десять років у голівудських режисерів, більшість з них використовуються і по сьогодні.

Позиціонування цього фільму як сюрреалістичної картини є з одного боку очевидною, а з іншого найбільш повною. До того ж, чи не найавторитетніший український мистецтвознавець, Дмитро Горбачов, каже, що риси сюрреалізму є й у Т. Шевченка, а це, на мою думку, може свідчити про те, що сюрреалізм, як і авангард, є природним станом української свідомості, бо бере коріння з чогось позасвідомого та позакультурного. Митець спілкується безпосередньо зі своїм підсвідомим. Таке мистецтво руйнування дозволяє вмістити кінематографісту якнайбільше семантики у кадр.

Оператор часто використовує техніку стоп-моушн, роблячи картинку фрагментарною, а зйомку перервчастою, що найбільше нагадує ті акти несвідомого, про які було сказано вище. Досить цікавою є холодна кольористика і символіка зорових образів. Символи стрічки легко прочитуються, що дозволяє швидко орієнтуватись у всесвіті «Криниці». Це, перш за все, образи криниці, піску, дерев, крил вітряка, труни, води тощо.

Мене потішив момент, коли старий Сердюк стояв на повний зріст у труні, взяв весло і потім поплив на човні по воді. Це можна прочитати по-різному: образ Харона, або ж Хірона; вода – медіатор між світами. На підтвердження цього, тримайте: після цієї сцени і розгортається основна дія.

Тепер до звуку картини: балансування між німими та шумними сценами. Що це таке? Мені це нагадує одну з ключових рис стилістики Мартіна Скорсезе. Він теж грається з шумом та динамікою звуку. Скорсезе активно почав працювати у 70-ті, а фільм 65-го... Перегляд цього фільму «батьком» фільмів на гангстерську тематику є неможливим, оскільки прем’єра за кордоном відбулася у 88-му. Цікаво помічати такі паралелі.

На мою думку, цей фільм варто переглядати і радити своїм друзям, які, звичайно, зможуть його зрозуміти.

Не можу напевно сказати скільки триває моє захоплення кінематографом, але, думаю, відлік можна почати від того моменту, коли батько притягнув додому VHS програвач у далеку епоху Кучми. Це, звичайно, не дає мені права давати якусь більш-менш професійну оцінку, тому я спробував поверхово пройтись по «Криниці для спраглих». Від ще себе додам тільки те, що й у мого діда криниця на подвір’ї біля нашого сільського будинку є болісною точкою, яка постійно провокує його на ретроспективу.

Розумійте своїх рідних, рефлексуйте і, якщо ж думаєте, що все розумієте, то перегляньте цю стрічку знову.

ТегиТекст

Залишити коментар

Увійти за допомогою: